У період загострення епідеміологічної ситуації в Україні все частіше в розмовах ми вживаємо таке слово, як лікар. І саме на особу цієї професії ми покладаємо велику надію, адже їй довіряють життя, за яким часто стоїть благополуччя, радість і право на щастя дітей, жінки, чоловіка, родичів.
На сьогодні інфекційні хвороби не лише проблема збереження життя та здоров’я людини, але й важлива соціально-економічна проблема, що має глибокі наслідки для благополуччя як окремої людини, так і для держави та всього людства в цілому.
Хто ж, насамперед, допомагає людині, яка захворіла чи має загрозу захворіти інфекційною хворобою? Відповідь очевидна – лікар-епідеміолог.
Протягом тривалого часу в системі охорони здоров’я основна кiлькiсть фахiвцiв зосереджувалась у великих містах і престижних медичних спеціальностях. Це одна з причин того, що сьогодні дефіцит лікарських кадрів за спеціальністю лікаря-епідеміолога відчувається у районних лікарнях.
Для працевлаштування фахівців цієї області встановлено такі вимоги: на посаду лікаря-епідеміолога призначається спеціаліст, який має повну вищу медичну освіту (спеціаліст, магістр), спеціалізацію зі спеціальності “Епідеміологія” (інтернатура, курси спеціалізації) та сертифікат за цією спеціальністю, а також підготовку з питань інфекційного контролю.
Ні в жодній професії не стикаються з життям у такій його повноті, суперечності, драматизмі, як у професії лікаря. Можна зіпсувати малюнок, але страшно, коли лікар погано лікує. У тибетській медицині поняття “поганий лікар” не існує, поганий – отже, не лікар. Помилки у виборі лікарської професії, що здатні породжувати не лише поганого, а й навіть середнього рівня лікаря, необхідно звести до мінімуму.
Отже, якщо Ви відчуваєте у собі силу та здатність навчатись у цьому напрямку, здобувайте спеціальність “Епідеміологія”, або, якщо Ви фахівець з цієї справи та знаходитесь в пошуку роботи, дійте активніше, адже подяка за Вашу добру справу, – це найцінніша нагорода за життя!
Матеріал із сайту – http://www.trud.gov.ua