Дати дітям все найкраще, забезпечити тим чого не було у самих, розпланувати їхнє життя до найменших дрібниць. Що це? Батьківська турбота? Сліпа любов? Чи намагання задовольнити власні амбіції? Складно відповісти однозначно, проте заперечувати тому, що дана проблема все ж існує не можливо.
Сучасні батьки, із раннього дитинства прагнуть вкладати у своїх чад. Попит стимулює пропозицію, про що свідчить велика кількість створених різноманітних центрів розвитку. Батькам пропонують широкий вибір, починаючи із творчих чи спортивних клубів та академій, закінчуючи мовними таборами за кордоном. Причому в окремих закладах здійснюють набір дітей уже від одного року.
Саме з цього періоду розпочинається активна участь батьків у плануванні майбутнього життя дитини. Часто дітей не запитують яку секцію вони хотіли б відвідувати, чому хотіли б навчатися. Думка дітей не є важливою, мама знає краще. А тому з 5 років віддає дитину на додаткове вивчення англійської мови, шукає найкращих репетиторів, сама обирає навчальний заклад та майбутню професію. В гонитві за досягненням поставленої цілі, мати не звертає уваги як її дочка тихими вечорами, закрившись у своїй кімнаті малює. І не просто малює, а створює справжні витвори мистецтва. Художник? Хіба це професія? Ні мама знає краще, будеш перекладачем, завжди зможеш заробити собі на життя, подорожуватимеш, і взагалі для чого тоді вкладалось стільки сил та праці? І справді… Для чого? Чи дитина коли не будь сказала що мріє бути тим ким свого часу не вдалося стати її батькам. Чи можливо у 5 років дівчинка сама попросилася на уроки англійської, сама запропонувала шукати тих самих найкращих репетиторів?
Звісно ж брати участь у житті власних дітей, безумовно необхідно. Але саме брати участь, а не жити замість них. Батькам варто завжди бути поруч, для того, щоб підтримати, підказати, допомогти, але не вирішувати. Тільки за тих умов, коли людина має змогу сама приймати рішення, щодо визначення своєї майбутньої професії, можливий успішний результат та щасливе професійне майбутнє.