Proforientator.info
Обирай свою професію правильно!!!

АКТОР ТЕАТРУ

Актор створює художній образ з метою впливу на глядача, викликаючи у нього відповідну реакцію. При цьому створюваний образ естетично цінний у тій мірі, в якій через нього розвивається дія та ідейна спрямованість спектаклю. У процесі роботи актори тісно пов’язані зі своїми партнерами і режисером, беручи участь разом із ними у створенні того художнього цілого, яким є театральна постановка. На репетиціях актор виконує завдання, створюючи характер на основі сценічного перевтілення. Найважливішим і завершальним етапом роботи є виступ перед глядачем у театрі. Як матеріал для створення художнього образу актор використовує самого себе, свій інтелект, емоційність та зовнішні дані. Він вдається до допомоги гриму, костюма, інколи маски. Акторові потрібно, перш за все, мати хорошу дикцію і сильний голос, відчуття ритму і музичний слух, не мати фізичних недоліків. Але головне – треба володіти сценічною чарівливістю. Сюди входить: виразність, здібність до природного спілкування з партнерами на сцені, уміння запалити глядача своїми думками й відчуттями.

Професійно важливі риси
Велике значення для актора мають такі риси, як спостережливість і уява, артистизм, хороша пам’ять, уміння працювати в команді, відчуття ритму, завзятість.

Талант, зовнішність і трішки везіння
Найголовніша умова для того, щоб стати актором – наявність таланту. Навіть сама нестандартна зовнішність не допоможе людині досягти успіху в лицедійному ремеслі, якщо відсутній головний компонент – талант. Уміння перевтілюватися, створювати художній образ, передавати характер персонажа, щоб глядачі повірили в реальність вигаданого героя – таке під силу небагатьом. Талант, звичайно, можна розвинути – існують методики, які допомагають цьому, є учбові заклади, які навчають акторській майстерності, але, якщо немає навіть зачатків таланту, жодні вчителі, жодні методики не допоможуть досягти успіху.
Наступний важливий момент – зовнішність. І не обов’язково вона повинна викликати захоплення своєю красою. Зовнішність може бути звичайною і рядовою, головне, вона повинна привертати погляди своєю енергетикою, шармом і чарівливістю. Харизма – так це називається. Вона або є, або її немає, ніхто не в силах придбати харизму за власним бажанням у разі її відсутності.
І, звичайно ж, важлива умова досягнення акторської популярності – звичайнісіньке везіння. Скільки талановитих людей так і не зустріли свій шанс у житті!

Плюси та мінуси акторської професії
Як і в будь-якій професії, професія актора має свої плюси і мінуси. Найголовніший плюс – слава, всенародна популярність, любов глядачів. Але цей плюс нерідко обертається величезним мінусом, коли слава починає заважати особистому життю. Любов глядачів буває нав’язливою, вона заважає і утискає особисті інтереси. Інколи фани і прихильники своєю докучливістю заважають нормальному перебігу особистого життя акторів.
Усі ми захоплюємося бездоганним зовнішнім виглядом акторів, при цьому, забуваючи, що зовнішність – це результат величезної роботи над собою. Виснажливі заняття, неприємні процедури покликані удосконалити акторську зовнішність, довести її до бездоганного стану.
Адже актор не може дозволити собі ходити недоглянутим, без гриму або макіяжу, тому що він завжди у полі зору людей. Публічність цієї професії змушує акторів завжди «тримати марку» у своїй поведінці, зовнішності, ніколи не дає розслабитися. Необхідність постійно «тримати марку» може призвести до затяжних депресій, спалахів гніву.

5 міфів про професію актора
Міф 1. Актор — абсолютно незалежна творча професія. Він сам вибирає ролі, режисерів, постановки. І взагалі, хоче — працює, не хоче — відпочиває і набирається сил для іншого проекту.
Насправді. Міф правдивий частково. У тому, що актор — професія творча, сумніватися не доводитися. А ось про свободу і незалежність можна посперечатися. Багато акторів, причому відомих, стверджують, що їх «служба» — одна із найзалежніших. Лише небагато акторів, з категорії визнаних суперзірок, можуть дозволити собі вибирати ролі. Це стосується як наших артистів, так і, наприклад, зарубіжних. Так, є нечисленна «когорта» професіоналів, які, на думку продюсерів, можуть привернути до фільму або спектаклю увагу глядача і забезпечити комерційний успіх. За цими акторами, що називається, «ганяються», запрошуючи з проекту на проект. Вони можуть вибирати, в якому взяти участь. Проте більшість акторів (мабуть, не менш талановитих, але з якихось причин до сих пір незатребуваних) вимушені погоджуватися на те, «що дають», і особливого вибору не мають. Навіть не дуже визначна роль дає змогу якось проявити себе, виплеснути накопичену енергію (адже недарма говорять: не давати творчій людині реалізуватися – те ж саме, що заборонити вагітній жінці народжувати) і, звичайно ж, запрацювати. Добре, якщо пропозиції, нехай навіть на епізодичні ролі, поступають регулярно, і актор має можливість звести кінці з кінцями, проте найчастіше режисери запрошують їх від випадку до випадку, а актор потрапляє в категорію безробітних.
Проте на цьому всі акторські «залежності» не завершуються. Граючи роль і маючи певну можливість імпровізувати, актор все ж повинен підкорятися вимогам режисера. Головний за кулісами все ж режисер, він ставить спектакль, вибирає і затверджує акторів.

Міф 2. Актори лукавлять, коли говорять, що слава для них вторинна. Бути впізнаваною, популярною, публічною людиною – це ж чудово, ніби купаєшся в променях загального захоплення і любові.
Насправді. Дійсно, якщо актор затребуваний, значить, автоматично стає відомим. Усі без вийнятку артисти бажають собі творчої реалізації, інакше не має сенсу працювати. А ось слава, популярність і публічність — як кажуть, палиця з двома кінцями. З одного боку, акторові приємне «пізнавання», коли просять автографи тощо. Це означає, що його робота була глядачем відзначена і оцінена. З іншого — прояви народної любові приємні до тих пір, поки не переходять якісь етичні межі. Популярність, публічність має на увазі не лише любов залицяльників, але і щоденну необхідність бути на висоті, «тримати марку», оскільки всі вчинки, особливо тонкощі і нюанси особистого життя відомого актора дуже скоро стають надбанням громадськості, яка із задоволенням смакуватиме деталі особистої драми або комедії.

Міф 3. В акторській професії немає нічого складного. Це ж не в полі або на заводі працювати, врешті-решт.
Насправді. Це уявлення невірне. Візьмемо далеко не найскладніше, що є в акторській справі, — необхідність вивчати напам’ять величезні тексти. Ви ніколи не замислювалися, скільки зусиль потрібно докласти акторові, щоб вивчити слова для двогодинного спектаклю? Причому потрібно знати, де подати репліку, де промовчати, що відповісти партнерові. Але навіть не це найголовніше. Робітник на заводі виготовляє деталь за допомогою механізмів, інструментів, селянин, обробляючи землю, також використовує техніку. Актор, граючи спектакль, використовує себе. Його емоції, відчуття, переживання — найголовніші робочі інструменти, за допомогою яких він виконує свою роботу. Не так давно в нашому «робочому» вжитку з’явилося поняття «Синдром вигорання». Стосується він в основному офісних працівників, робота яких пов’язана з емоційними перевантаженнями. Так от, у актора, якщо він працює на всі сто, синдром емоційного вигорання присутній завжди. Істинно улюбленим, народним актор стає, коли кожна його роль виходить справжньою, щирою. А для цього потрібно «народити», відчути героя, зрозуміти, чому він поступає і думає так, а не інакше. Це під силу далеко не кожному, а лише обдарованій особистості.

Міф 4. Актори заробляють величезні гроші. Їхні гонорари — цифра із шістьма нулями. Насправді. У більшості театральних акторів, навіть у заслужених і народних, заробітки невеликі, з середньому від 300 до 1000 у.о. До речі, багато західних акторів, дізнаючись про настільки непривабливе матеріальне становище наших талантів, приходили в невимовне здивування, оскільки в їхньому розумінні знаменитість — це завжди забезпечена людина.

Міф 5. Щоб стати знаменитим актором, досить лише таланту. Якщо до нього додається красива зовнішність — успіх забезпечений.
Насправді.
Актор професія, скажімо так, «багатогранна». Особа повинна органічно поєднувати талант, цікаву зовнішність (це не перешкодить, але і назвати основоположним чинником успішності актора не можна), харизму, чарівливість, пластику, поставлений голос, освіту (додайте перелік). Проте навіть усе вище перелічене у повному «комплекті» не гарантує акторові затребуваність й успішність. Потрібне ще елементарне везіння: щоб відзначив хороший режисер, дав, нехай не головну, але хорошу роль, яка стане знаковою, відправною точкою у кар’єрі актора. Без цих складових успіху не буває. Коли настане час, зійдуться зірки, та і чи зійдуться взагалі, невідомо. Буває, актор творчо реалізовується у вже досить серйозному віці. Когорта талановитих акторів велика, але «генералами» у цій професії стають, на жаль, далеко не всі.

Матеріал із сайту: http://www.robota.lviv.ua