Proforientator.info
Обирай свою професію правильно!!!

Лялькар

1360875171_krasnoyarskiy-teatr-kukol-2Ляльковий театр – це театральне видовище, у якому задіяні ляльки (можуть варіюватися за розмірами і формами, напр., бути об’ємними або пласкими), що рухаються за допомогою акторів. Здебільшого актори, які керують ляльками, сховані або замасковані від глядача, однак останнім часом набув поширення театр ляльок «наживо» – коли глядачі здатні побачити, як відбувається процес керування ляльками.
Основною ідеєю лялькового театру, незалежно від його виду і форми, є здатність за допомогою ляльок створити виставу, що може бути розвагою (майже завжди), культурною подією з дидактичним, інформаційним або ішим акцентом (функціональний бік лялькового театру, театру і мистецтва загалом). За допомогою ляльок актори лялькового театру (лялькарі) здатні створити якраві о́брази, передати характерні риси людського характеру і/або форми поведінки, актори вкладають в «уста» ляльок (а іноді і без слів, а лише грою) повчальний зміст, важливу інформацію або навіть соціальні маніфести.
Лялькарство – прадавня професія. І різновидів лялькових театрів дуже багато. Театри ляльок розрізняють за конструкціями ляльок та засобами їхнього керування на такі види:
– театри горішніх ляльок – рукавичні, тростьові, демонстрування вистав з ляльками найчастіше відбувається над ширмою, що закриває акторів. У всіх означених випадках актор, що рухає лялькою внизуї, а лялька – відповідно
нагорі;
– театри нижніх ляльок або маріонеткові театри – використання маріонеток, тобто ляльки рухаються за допомогою ниток або дроту, а актори, що ними керують, здебільшого над ними;
– театри, де ляльки не вгорі, і не внизу акторів, що ними управляють – до цієї групи належать величезне число різновидів лялькового театру, зокрема, знаменитий театр тіней, а також театральні видовища вертепного плану (український вертеп, білоруська батлейка тощо), а також різноманітні види синтетичного лялькового театру (можна виділити в окремий вид) – від маріонеток, що управляються не вгорі, а на рівні акторів до перевдягнених у ляльки акторів (доволі популярний нині вид костюмованих вистав можна розглядати і як вид лялькового театру).
У В’єтнамі є навіть театр на воді, де лялька над водою, а керує нею актор, що перебуває під водою. Кожен з різновидів ляльок потребує від лялькаря спеціальних умінь і професійних навичок.
Окрім гри ляльок у ляльковій виставі, зазвичає, присутній голосовий супровід – це найчастіше «озвучування» ляльок (іхні ролі, які, знову ж таки, найчастіше читають лялькарі, подеколи інші особи або одна особа), також у ляльковій виставі може бути оповідання (роль оповідача), що може бути як на виду глядачів, так і поза їхніми очима.
Процес роботи з лялькою поділяється на два етапи.
1) Відсторонення від ляльки. Це період ознайомлення з її анатомією, погляд на неї збоку. Виявлення особливостей пластичної виразності потребує певного часу, однак із набуттям досвіду в актора перший етап ознайомлення скорочується до мінімуму й у певний момент може навіть зникнути зовсім. Досвідчений актор, беручи до рук ляльку, може практично не витрачати часу на ознайомлення з нею, він одразу відчуває її анатомію
і практично миттєво готовий до роботи з нею. Необхідно лише взяти до рук ляльку будь-якої конструкції-анатомії, як він уже «зливається» з нею, відчуваючи найменші нюанси її внутрішніх рухово-енергетичних «імпульсів». Але подібний досвід набувається роками, тому для лялькаря-новачка перший етап відіграє істотну роль і є відносно тривалим.
2) Злиття з лялькою. Цей етап настає, коли є знання пластичних можливостей ляльки, підсвідома готовність до вільного існування на сцені. Настає момент підсвідомого й інтуїтивного співіснування з лялькою, тобто злиття з нею в «одне ціле».
Коли людина обирає професію актора, вона зазвичай мріє про популярність, ролі героїв-коханців, визнання, квіти, шанувальниць. У акторів-лялькарів все трішки не так. Їх не носять на руках, не впізнають на вулиці, адже вони працюють за ширмою, і юні глядачі швидше впізнають ляльок, а не їх.
Будь-яка творча професія – унікальна. А професія актора-лялькаря – ще й досить рідкісна. Лялькових театрів порівняно з драматичними набагато менше.
Актори-лялькарі, як і актори балету йдуть на пенсію трохи раніше за інших, після 25-ти років роботи в театрі. Це пов’язано з великим навантаженням і складністю роботи. Руки лялькар тримає зазвичай високо над головою, коли працює з верховою лялькою. А лялька може бути і нелегенька, в середньому до 10 кілограмів, а то й більше. І її потрібно не просто тримати, але й керувати нею.
Матеріал із сайту http://www.robota.lviv.ua